Соло на «трубі» не вдалося

Можливо, частина відповідей на головне багатошарове питання, що стосується останнього спалаху українсько-російської «газової війни»,— «шо це було»? — дасть запропонований Москвою газовий саміт виробників, транзитерів і споживачів російського газу в Європі. Можливо, саміт навіть запобіжить повторенню нинішніх ексцесів в такій гострій формі. Можливо навіть, що з України знімуть частину звинувачень, під вантажем яких в очах світової громадськості вона сьогодні остаточно втрачає свою державну особу і перетворюється на дрібного злодюжку, склочника і спекулянта-шантажиста. Але залишиться головне — відчуття того, що такого тотального фіаско, як зараз, Україна ще не переживала у своїй недовгій незалежній історії…

Вже очевидно, що нинішня «газова війна» має два виміри — внутрішнє і зовнішнє. Удома, на Україні, вона була банальною спробою вирішити давню суперечку, хто матері-історії цінніший і, отже, хто рулюватиме країною далі — президент Віктор Ющенко або прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Суперечка, ясна річ, захоплююча. Але зараз його спробували вирішити із залученням зовнішніх сил, на тлі яких ті, що сперечаються спробували представити один одного «предателями». На роль фону вибрали, як ви розумієте, Росію. Тільки у боротьбі з нею українські володарі вже багато років підряд намагаються набрати очки у своїх західних «спонсорів» — отримати у них як політико-фінансову і дипломатичну підтримку, так і можливість сховатися потім, коли перебувати на батьківщині стане небезпечно. Для життя.

Так, наприклад, багато «сукиних дітей» США робили і роблять: як тільки удома припікає, так вони, якщо устигають, відразу «сдрискивают» під захист «дядька Сема». Чи «тітки-старенькі Європи» і її сателітів у «третьому світі». Не всім, правда, везе. Як не повезло диктаторові Панами Мануелю Норьеге або українському екс-прем’єрові і соратникові Тимошенко Павлу Лазаренко, які у «хазяїна» виявилися на тюремних нарах, бо до цього «оборзели» безмірно. Але надія-то помирає останньою. Ось наші сперечальники, не виключено, і сподіваються…

Цей конфлікт спровокувала явно президентська сторона. Воно і зрозуміло: Ющенко у нас рулює, але ні за що не відповідає. Такий собі король на іменинах, подарунковий «месія». А суперниця Тимошенко мало що корисного або даремного може зробити, але, за задумом утримувачів президентського рейтингу, повинна за все відповісти. І, звичайно ж, піти з політичної арени зганьбленої, звільнивши місце для «месії».

Ось так і планувалося зробити цієї зими. Ющенко відбув в Карпати слухати роги і трембіти, кататися на лижах, зображувати повне нерозуміння і справляти обидки на усіх, а його прибічники, затіваючи конфлікт, відмовляючись платити борги і пропускати російський газ в Європу, спробували вирішити ще ряд зовнішніх проблем :

а) в умовах зими шляхом шантажу добитися від Росії нижчих цін на газ: мовляв, Москва злякається зриву контрактів по постачаннях свого газу Європу і у черговий раз поступиться Києву. Крім того, це було б вибиванням газової ініціативи з рук суперниці. Адже Ющенка в Москві «послали» ще минулого року, а Тимошенко з російським колегою Володимиром Путіним ще в жовтні минулого року підписала меморандум, в якому, зокрема, нібито забезпечувала прямі контракти про постачання російського блакитного палива і поетапне підвищення цін на нього;

б) спровокувати Росію на жорсткі кроки у відповідь і таким чином згуртувати навколо президента патріотичний електорат і дискредитувати прем’єра, натякаючи на «неоімперіалізм Кремля», з яким нібито бореться Ющенко і якому потурає Тимошенко(такі звинувачення на адресу глави кабінету відкрито прозвучали з вуст замголови президентського секретаріату Романа Безсмертного, який сказав, що прем’єр діє як «союзник Кремля»);

в) показати Європі — ЄС в першу чергу — ненадійність Росії як політико-економічного партнера і підкреслити свою привабливість і важливість як транзитера, розраховуючи таким чином прискорити отримання від ЄС хоч якихось преференцій і послаблень; г) дискредитувати Росію, заручившись традиційною підтримкою «демократичної Європи» і усього «прогресивного людства» у боротьбі з «авторитаризмом Кремля», що намагається задушити «завоювання Майдану».

Ну і, звичайно ж, у черговий раз заручитися підтримкою Заходу, конкретніше — США, пропонуючи їм натомість українську газотранспортну систему(ГТС) — горезвісну «трубу», завдяки якій на Україну ще звертають увагу. По «трубі» паливо йде в Європу, і означає, вона зацікавлена, щоб перебоїв не було. Але Україна у кінці минулого року підписала із США Хартію про стратегічне партнерство, в якій, за словами прес-секретаря МЗС України, «дійсно є положення, які торкаються залучення США до модернізації української ГТС». А також «передбачені конкретні механізми енергетичної співпраці, передусім, початок роботи двосторонньої робочої групи з питань енергетичної безпеки».

Цього Росія вже не змогла стерпіти. І з точки зору російських нацинтересов Кремль можна зрозуміти: навіщо йому в «подбрюшии» транзитна труба, що забезпечує надходження до бюджету, під чужим контролем? І в Росії, схоже, намірилися вирішити «українське газове питання» раз і назавжди. Чи хоч би надовго відохотити у українських вождів виконувати «соло на трубі» по своєму хотінню і бажанню. Росія вирішила дожинати Україну, виставивши їй непідйомні ціни на свій газ, загнавши таким чином у борги і запропонувавши замість позбавлення від боргової кабали розв’язати проблему ГТС.

Запропонований президентом Росії Дмитром Медведєвим згаданий газовий саміт — це не що інше, як пропозицію Європі теж прийняти участь в долі української ГТС. Без США, що теж вітається багатьма європейцями. А оскільки зараз криза, то США навряд чи зможуть цьому серйозно перешкодити…

А Україна? Вона пожинатиме і вже пожинає плоди. Вони прямо протилежні до задекларованих цілей. Україна програла політичну, економічну, дипломатичну, інформаційну і, якщо хочете, навіть психологічну війни. Не кажучи вже про особисті втрати Ющенка. За даними «пропомаранчевих» соціологів з фонду «Демократичні ініціативи» і фірми «Юкрейниан социолоджи сервіс», при статистичній погрішності в 2,2% його рейтинг зараз — 2,4%. Тобто практично нульовий. А сам «месія», якщо вірити Путіну, пройшов нелегкий «великий кримінальний шлях» — від «мазурика», який «стягнув літак» у прем’єра Тимошенко, до «всякого роду пройдисвітів», які, купуючи газ у Росії за $179, 5 за 1000 кубометрів, продають його власному народу за $320. А навар кладуть собі в кишеню. Ніхто і ніколи публічно так зневажливо і — це саме, на жаль, головне! — небезпідставно не говорив про українських керівників…

Пошли в пісок і патріотичні заклики «об’єднатися проти зовнішньої загрози». На них купилися тільки записні, а тому божевільні і безглузді «патріоти». А все тому, що заклики ці нагадували заклинання шахраїв до постраждалих від них людей разом виступити проти міліції…

…У політиці ж, в информсфере і дипломатії Україна втратила залишки іміджу прогнозованого і надійного партнера і віддалилася від ЄС, де про це прямо сказали. Київ в різних «гидотах» звинувачують вже навіть Румунія, Словаччина, Угорщина і Болгарія, до цього що пропонували себе на роль «адвокатів України в Європі». У економіці вона платитиме за газ як все, але на додаток може або втратити своєї «труби», або знизити свої транзитні потенції, якщо прискориться будівництво газопроводів в обхід України. Ось і виникає ще одне важливе питання: «Навіщо усе це було треба»? Відповідь — в підручниках по вивченню недоумства…

Українські новини - коротко:

Comments are closed.